Свобода вільно пересуватись, жити в будь-якому куточку власної країни, перебувати за кордоном, на власний розсуд обирати місце проживання є важливим елементом свободи кожної людини.

«1. Кожна людина має право вільно пересуватися і обирати собі місце проживання у межах кожної держави. 2. Кожна людина має право покинути будь-яку країну, включаючи й свою власну, і повертатися у свою країну», – проголошує Загальна декларація прав людини.

 «Кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом (…)», — зазначено у Конституції України.

Ця одна з основоположних свобод захищається Європейською конвенцією з прав людини, Міжнародним пактом про громадянські і політичні права.

Одну з найбільш уразливих груп в контексті свободи пересування є іноземці, які перебувають на території іншої держави. Серед них біженці, для яких повернення до своєї країни може складати велику загрозу переслідування за ознакою раси, релігії, національності, приналежністю до певної соціальної групи чи прихильність до певної політичної думки. До такої групи ризику потрапляють шукачі притулку, які виїхали зі своєї країни, сподіваючись на захист в іншій державі, іммігранти, які переїхали до іншої держави, намагаючись там залишитись і будувати своє подальше життя. Їхня доля великою мірою залежить від уряду держави, в якій вони перебувають, і тому свобода їх пересування і вільного вибору місця проживання під потенційною загрозою.

Був випадок, коли уряд України спочатку прийняв рішення про екстрадицію громадянина Казахстану, а потім зупинив це після втручання Європейського суду з прав людини. Суд застосував процедуру термінових заходів на звернення цього громадянина Казахстану. Таке рішення ґрунтувалося на тому, що була висока ймовірність, що в Казахстані цій людині загрожують катування і відверта відмова у правосудді. Це справа «Джаксибергенов проти України». Сам Анвар Джаксимбергенов у Казахстані обвинувачувався у серйозному фінансовому правопорушенні і рішення Європейського суду звісно не знімає необхідності розгляду такої справи в справедливому і незалежному суді.

Існують випадки, коли свобода пересування надмірно обмежується державними органами у ситуації наявності в особи боргів по кредитах або боргів, що були визнані судом. 

У справі «Ґочев проти Болгарії» Європейський суд визнав порушення свободи пересування заборонивши виїзд за кордон особі, яка була боржником перед приватними компаніями. Своє рішення Європейський суд обґрунтував тим, що заявник був підданий автоматичній забороні залишати країну, без можливості пояснити причини своєї заборгованості і на невизначений термін.

У 2011 році Верховний суд України визнав, що заборона боржникам по кредитах тимчасово виїжджати за кордон не відповідає Конституції України. Почалось тоді все з того, що Верховний суд скасував рішення районного та апеляційного судів за позовом одного із комерційних банків, що встановлювали такі неправомірні обмеження щодо трьох осіб, які були боржниками по кредиту.

Частими є випадки обмеження свободи пересування для тих, хто підозрюється у вчинені  правопорушення і яким через запобіжний захід заборонено залишати своє місце проживання. Наприклад, у справі «Іванов проти України» заявник скаржився на тривале обмеження його свободи пересування в результаті рішення про невиїзд. У 1995 році він посварився з сусідами. Сварка призвела до бійки. Стосовно заявника було порушено кримінальну справу за заподіяння шкоди середньої тяжкості, а у 1996 році йому пред’явили звинувачення у злісному хуліганстві. Слідство тривало до 2006 року і понад десять років заявник не міг залишати місця свого проживання. 

Європейський суд погодився з тим, що державні органи діяли за законом і мали на меті забезпечити здійснення кримінального переслідування. Проте, враховуючи, що звинувачення стосовно заявника було зняте ще у 2000 році за терміном давності і те, що накладене обмеження було тривалим, Суд визнав, що таке втручання у свободу пересування було не пропорційним його меті. Таким чином свобода пересування, як вона захищається статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції — була порушена.

Так на цей час в Україні є обмеження на виїзд за кордон окремих осіб, які можуть бути мобілізовані до військової служби, зокрема чоловіків. Це приклад, коли застосування обмеження свободи пересування є необхідним в умовах війни.

Питання дотримання свободи пересування актуальне для багатьох ситуацій. Наприклад, коли держава у різні способи намагається відстежувати інформацію щодо виїзду з країни й в’їзду або переміщення територією країни, коли є перешкоди в отриманні освіти за кордоном, возз’єднанні з сім’єю тощо.

А які ти знаєш приклади, повʼязані зі свободою пересування? 

Діліться історіями про права людини і знайомтеся з історіями, що надсилають інші у нашій спільноті! Так ми можемо просувати права людини і творити суспільство в якому поважаються людська гідність і цінності свободи і рівності.

Надсилай свої історії сюди … Ми їх розмістимо на нашому порталі ….

Читай, слухай, дивись історії інших тут ….