Свобода від жорстокого й такого, що принижує людську гідність, поводження (заборона катування або свобода від тортур).

Гідність – джерело всіх прав і свобод людини. У статті 28 Конституції України зазначено: «Кожен має право на повагу до його гідності…». Ця стаття містить також і заборону найгірших форм приниження гідності людини: «…Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню. Жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим чи іншим дослідам».

Заборону катувань, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність людини, поводження і покарання містять Європейська конвенція про захист прав і основоположних свобод людини (стаття 3), Загальна декларація прав людини (стаття 5) та Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (стаття 7).

Стаття 3 Європейської конвенції з прав людини: «Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню».

Свобода від поганого та такого, що принижує гідність, поводження і покарання є одним із небагатьох прав людини, які мають абсолютний характер. Тобто немає жодної підстави, не може бути жодного виправдання дій або бездіяльності державних органів, які б обумовлювали катування і жорстоке поводження. Навіть у виняткових обставинах, таких, як боротьба з тероризмом, боротьба з організованою злочинністю, викрадення людей, катування нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження і покарання не може бути виправданим. У Європейській конвенції є стаття 15, яка також дає підстави для обмеження прав людини в умовах надзвичайного стану, війни, коли є загроза життю. Проте, і «це положення не може слугувати підставою для будь-якого відступу (…) від положень статті 3».

Залежно від рівня жорстокості поганого поводження, Конвенція виокремлює три типи дій:

1. катування,
2. нелюдське поводження,
3. таке, що принижує гідність, поводження або покарання.

Порушення статті 3 Конвенції складає не будь-яке погане поводження. Для того, щоб воно підпало під сферу дії цієї статті визначається, так званий, «мінімальний рівень жорстокості». 

Він залежить від усіх обставин конкретної ситуації, включаючи:

• тривалість;
• фізичні і психологічні наслідки;
• стать, вік і стан здоров’я постраждалої особи;
• форму та методи застосування.

Зазвичай, Суд у винесенні рішення, крім визначення – чи було порушено статтю 3 Європейської конвенції, визначає також кваліфікацію поганого поводження. Чи було це катуванням, чи нелюдським поводженням, чи таким, що принижує гідність, поводженням або покаранням.

Різниця між катуванням та іншими формами поганого поводження залежить від:

1. мети насилля,
2. інтенсивності та жорстокості насилля.

Катування визначається як насильство, що використовується з метою отримання визнання, покарання або залякування. «(…) термін “катування” означає будь-яку дію, якою будь-якій особі навмисне заподіюються сильний біль або страждання, фізичне чи моральне, щоб отримати від неї або від третьої особи відомості чи визнання, покарати її за дії, які вчинила вона або третя особа чи у вчиненні яких вона підозрюється, а також залякати чи примусити її або третю особу, чи з будь-якої причини, що ґрунтується на дискримінації будь-якого виду, коли такий біль або страждання заподіюються державними посадовими особами чи іншими особами, які виступають як офіційні, чи з їх підбурювання, чи з їх відома, чи за їх мовчазної згоди (…)», – так визначає термін «катування» Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, поводження і покарання. На Конвенцію ООН проти катувань часто посилається Європейський суд з прав людини, визначаючи дії жорстоким поводженням чи катуванням. Так, у рішенні у справі «Тесленко проти України» Європейський суд зазначає: «Окрім тяжкості поводження, враховується елемент навмисності катувань, відповідно до Конвенції ООН проти катувань (…)». Заявник, підозрюваний у кримінальній справі, скаржився на катування з боку працівників міліції. Заявника змушували стояти протягом тривалого часу з широко розставленими ногами, намагались вставити палицю в його анус та надягали на його голову поліетиленовий пакет, що не дозволяв йому дихати. У гаражі відділення міліції його змушували роздягнутись догола, прикували наручниками до радіатора та обливали холодною водою із шланга автомийки, поки він не втратив свідомість. Факти жорстокого поводження з метою отримання свідчень були встановлені і було визнано наявність катувань стосовно заявника.

У своєму рішенні Європейський суд посилався на власні рішення у прецедентних справах, зокрема, у справі «Селмуні проти Франції», зазначаючи, що суворі стандарти у сфері прав людини та основоположних свобод відповідно та невідворотно вимагають більшої твердості в оцінці порушень фундаментальних цінностей демократичного суспільства. «(…) акти фізичного, а також психологічного насильства, що мають особливо серйозний і жорстокий характер та можуть викликати “жорсткий” біль і страждання, рівнозначні катуванням», – зазначено у рішенні у справі «Селмуні проти Франції». Цією фразою Суд звертав увагу й на те, що класифікація з його боку стосовно катувань може змінитись у майбутньому, оскільки Конвенція є «живим інструментом, що має тлумачитись з урахуванням існуючих на цей час умов (…)».

Як уже зазначалось, порушенням статті 3 Європейської конвенції буде й нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Європейський суд лише формально відрізняє таке поводження від катувань, оскільки ця різниця залежить лише від мети поганого поводження, інтенсивності та жорстокості заподіяних страждань. Визначаючи «інтенсивність та жорстокість», суд бере до уваги такі фактори:

• тривалість,
• фізичні та психологічні наслідки,
• стать, вік та стан здоров’я постраждалої особи,
• форми та методи застосування.

Нелюдське поводження, зокрема, було визнано Європейським судом у справі «Федоров і Федорова проти України» у ситуації, коли під час примусової госпіталізації до психіатричної лікарні заявнику було зламано щелепу. Працівники міліції стверджували, що заявник сам собі заподіяв тілесні ушкодження, вдарившись головою об машину швидкої допомоги, коли опирався працівникам міліції, які намагались посадити його в автомобіль. Натомість, Європейський суд зазначив, що «незалежно від того, спричинив (…) заявник тілесні ушкодження сам собі, внаслідок ударів об різні предмети (…), чи вони були нанесені співробітниками міліції (…), Уряд не зміг довести, що ці пошкодження могли бути отримані внаслідок застосування сили, доречної у даних обставинах».

Один із прикладів кваліфікації Європейським судом такого, що принижує гідність, поводження є справа «А. проти Сполученого Королівства». Нібито «важкого» дев’ятирічного підлітка декілька разів вдарив палкою вітчим, що спричинило тілесні ушкодження та страждання. Англійське законодавство на той час визнавало так зване «розумне покарання». Тому чоловіка, який застосував силу, було спочатку засуджено, але потім виправдано. Європейський суд, оскарживши поняття англійського законодавства «помірне тілесне покарання», виніс рішення, що це тілесне покарання було актом такого, що принижує гідність, поводження. Після цього та ще кількох рішень Європейського суду тілесні покарання були заборонені у законодавстві Сполученого Королівства.